Новини‎ > ‎

Плацентарна дисфункція у жінок та її вплив на розвиток плода

опубліковано 3 січ. 2021 р., 06:23 Кафедра акушерства і гінекол #1 ‎(Підрозділ БДМУ, Чернівці)‎   [ оновлено 3 січ. 2021 р., 06:26 ]
Плацентарна дисфункція є однією з актуальних напрямків дослідження сучасного наукового світу. Поширеність даної аномалії зростає з кожним роком та є наслідком розвитку хронічної гіпоксії плода, затримки його розвитку, збільшення передчасних пологів, загибелі плодів, а також смертності новонароджених.
Плацента це комплексний орган, який забезпечує оптимальні умови для росту і розвитку плода, виконує такі функції як дихальна, живильна, видільна, ендокринна, захисна, тощо. За структурою плацента є сукупністю судин і тканин, функцією яких є фільтрування біохімічних елементів у складі крові матері та плода.
Формування майбутньої плаценти відбувається одразу після імплантації плідного яйця в матку у вигляді хоріону на її початковій стадії. На 3 тижні вагітності хоріон стає кращим механізмом передачі речовин і кисню, коли у плода зявляється серцебиття. На 6 тижні з хоріону формується повноцінна плацента. Цей орган розвивається разом з плодом і завершує свій розвиток на 38-40 тижні, коли перестають утворюватись нові судини, наслідком чого формується його фізіологічне старіння.
Відзначаються багато факторів ризику, які порушують механізм росту і призводять до пригнічення кровопостачання та обміну поживних речовин та кисню між матірю та дитиною. У результаті цього розвивається таке захворювання, як плацентарна дисфункція (недостатність) клінічний синдром, який характеризується функціональними та морфологічними змінами у плаценті, що призводять до порушення розвитку плода. Усе це може вплинути на появу і розвиток різних патологій плода, перш за все, дефіцит поживних речовин, вітамінів, мінералів, невідповідність розвитку дитячого організму (затримка внутрішньоутробного розвитку), що може навіть призвести до загибелі плода.
Тому виявлення змін в плаценті та стані плода під час ІІ та ІІІ триместру вагітності налаштовує вагітну жінку на можливість передчасного розродження, задля попередження гіпоксії у плода.
До факторів ризику утворення плацентарної дисфункції відносять: вік матері (до 17 або понад 35 років), шкідливі звички (тютюнопаління, вживання алкоголю, наркотиків), надмірний вплив радіаційного або токсичного опромінення на організм матері, інфекційні захворювання, тощо. Одним із найважливіших факторів розвитку плацентарної дисфункції залишаються супутні захворювання у жінок. До них відносять: патологію серцево-судинної (вроджені чи набуті вади серця, недостатність кровообігу, артеріальна гіпер- та гіпотензія), ендокринної систем (цукровий діабет, хвороби щитоподібної залози, наднирників), печінки, нирок (гломерулонефрит), легень, крові (анемія), тощо.
Виношування дитини є великим навантаженням на жіночий організм. Коли у жінки виявлено супутні захворювання і, як наслідок, плацентарна дисфункція, то перебіг вагітності стає дедалі важчим, оскільки такі стани, як мимовільний аборт, прееклампсії, передчасні пологи, відшарування плаценти, післяпологові кровотечі, не є рідкістю.
Якщо у жінок під час попередньої вагітності виявили дисфункцію плаценти, то під час наступної вагітності ризики повторення даного діагнозу збільшуються на 20-30 %, а у дитини висока вірогідність діагностування вад розвитку. Тому жінкам з супутніми захворюваннями, абортами в анамнезі потрібно за пів року до планування вагітності: провести плановий огляд і обстеження у лікаря акушера-гінеколога, терапевта, здійснювати прогулянки на свіжому повітрі, споживати полівітаміни (особливо фолієву кислоту), стабілізувати водно-сольовий режим, вживати їжу з підвищеною кількістю білка, тощо. Тоді під час вагітності ризики ускладнень знизяться до 25%.

Михальчук Ю.О., студентка 5 курсу, Ніцович І.Р., доцент кафедри акушерства та гінекології, Буковинський державний медичний університет.
Comments