Embedded Files
Статеве виховання починається від народження дитини (а, ймовірно, що в пренатальний (внутрішньоутробний) період й зумовлюється переважно соціально-психологічними факторами. Засвоюючи у родині, дитячому садку, школі, суспільстві загальні моральні норми, хлопчики й дівчатка водночас опановують правила, що передбачають деяку відмінність у їхній поведінці залежно від статі.
Усвідомлення дитиною своєї статевої приналежності входить до структури образу її «Я». Більшість дітей досить рано засвоюють характерні ознаки тіла хлопчика і дівчинки. Наявність у дитини запитань про тілесні відмінності cтaтi, походження дітей та їх народження − нормальна річ, яка засвідчує зародження елементарних форм дитячого світогляду.
Деякі батьки припускаються помилок, коли під час перегляду кінофiльмiв із несподіваними еротичними сценами намагаються всіляко відволікти увагу дітей, а діти на це починають підсміюватися, виявляють до таких сюжетів підвищений інтepec. Таке ставлення негативно позначається на вихованні статевих почуттів дитини, формує у неї переконання, що в поцілунках, пестощах чоловіка i жінки є щось непристойне.
Психологи застерігають, що уникнення дорослими «важких» запитань дітей надає їм гіпертрофованої привабливості. Щоб інформація про стать не обростала «вуличними знаннями», важливо створити атмосферу довіри. «Непристойних питань не існує – існують непристойні вiдповiдi» (О.Уайльд). Треба бути з дітьми об’єктивними й правдивими у питаннях статі, розмову слід вести так, щоб її зміст відповідав дійсності та законам природи.
Неминучий досвід, що залишає глибокий слід у свідомості дитини, полягає у повсякденному спостереженні за своїми батьками. Діти бачать, коли мама займається жіночими справами, а тато своїми – чоловічими. Якщо малюк живе у благополучній, спокійній сім’ї, він непомітно сам навчиться нормально сприймати стосунки статей, тому що батьки подають йому добрий приклад.
Взаємна прихильність пізнається дітьми в дружбі, симпатіях, ігровому спілкуванні, інших видах діяльності, коли вони навчаються виявляти свої почуття. Мав рацію А.С.Макаренко, коли писав: «Молодий чоловік ніколи не буде любити свою наречену і дружину, якщо він не любив своїх батьків, товаришів, друзів. І чим ширша область цієї нестатевої любові, тим шляхетнішою буде і любов статева».
Підготовка до шлюбу та сімейного життя завжди була одним із головних завдань юнацького віку, не менш важливим, ніж підготовка до праці. Але ця проблема не стояла так гостро, як зараз. Зумовлене акселерацією прискорення статевого дозрівання підлітків і одночасне ослаблення зовнішнього контролю над їхньою поведінкою, лібералізація «дорослих» норм статевої моралі й ламання традиційних стереотипів застали наше суспільство й школу зненацька. Подобається нам це чи ні, але нормативні орієнтації сьогоднішніх юнаків і дівчат суттєво розходяться з поглядами їхніх батьків і дідів. Подобається нам це чи ні, статеве життя починається сьогодні, як правило, до шлюбу й нерідко – до закінчення школи. Запобігти цьому школа не може, але вона зобов’язана попередити своїх вихованців про пов’язані з цим проблеми.
Підлітки повинні знати, що сексуальна нерозбірливість, випадкові зв’язки й часта зміна партнерів спричинюють поширенню венеричних захворювань та інфекцій, що передаються статевим шляхом. У дитячому середовищі щорічно реєструється майже 14 тисяч венеричних захворювань; 66% хворих – дівчатка. Останнім часом у нас, як і в інших країнах, різко збільшилася захворюваність на так звані «малі» венеричні хвороби. Вони часто мають безсимптомний перебіг, тому «накопичуються» по 3-4 відразу й дуже погано піддаються лікуванню, спричинюючи надалі безпліддя, вроджені каліцтва й недуги у дітей.
Для дівчат-підлітків сексуальна нерозбірливість означає підвищений ризик виникнення злоякісних пухлин геніталій. Грізну небезпеку для всіх являє собою СНІД. Залякувати підлітків ризиками статевого життя не потрібно, але розповісти їм про них, так само як про доступні засоби запобігання – необхідно.
Неминучим наслідком ранніх статевих зв’язків при низькій сексуальній культурі є збільшення кількості випадкових і небажаних вагітностей серед неповнолітніх, абортів і зіпсованих доль юних матерів і їхніх дітей. Найбільше позашлюбних народжень припадає на вік 15-19 років. Тож чи після цього потрібно дивуватися тому, що багато хто з них стають «зозулями», віддають своїх дітей у дитячі будинки. Але ж небажаних вагітностей можна уникнути...
Підготовка до шлюбу й формування здорової родини, зокрема, статева освіта старшокласників – важка справа, тут багато спірного й незрозумілого. Але, як і всяка інша робота, вона вимагає високого професіоналізму. «Страусова» позиція: не бачу, не знаю, не визнаю – не тільки нереалістична, але й глибоко аморальна.
Оксана АНДРІЄЦЬ, професор, зав. кафедрою акушерства та гінекології з курсом дитячої і підліткової гінекології БДМУ,
Оксана БОДНАРЮК, асистент кафедри
Report abuse